Вахтанг Кіпіані дає бліц-інтерв'ю 

По закінченню другого дня майстер-класу від Вахтанга Кіпіані мені вдалось задати йому декілька питань.

Знаючи, що інтернет став невід'ємною частиною життя сучасної людини, скажіть, будь ласка, як Ви використовуєте соцмережі у професійній діяльності ?
Я беру багато інформації. Наприклад, для "Історичної правди" ми знаходимо у блогах або в ЖЖ, на стінах у "Фейсбуці". Не можна сказати, що це джерело №1, але це важливе джерело для поповнення рубрики, наприклад, "дайджест", рубрики "коротко" (новини по суті).Тобто ми просто знаходимо, зв'язуємось з людьми, іноді знаходимо фотографії. Тому для нас це просто один з інструментів поруч з інформ-агенствами, популярними сайтами, періодичною пресою. Усе залежить від довіри до конкретного джерела. Ми моніторимо кілька десятків сайто-блогів або сторінок у "Фейсбуці" тих людей, які пишуть про історію. Таким чином це для нас один з робочих інструментів.

А які саме соцмережі Ви використовуєте ?
Я використовую практично тільки "Фейсбук". Але я також активно користуюсь блогосферою у вигляді живого журналу. "Твітер" - ми використовуємо тільки для розгону інформації, Тобто рекламуємо публікації на "Історичній правді". Там більше п'яти тисяч читачів. Таким чином десь пару сотень людей переходить щодня з "Твітера" на "Історичну правду". Ми в "Твітері" нічого не шукаємо, не стежимо. Там є цікава інформація, але на це просто немає часу.

Ми знаємо, що в Україні ставлення до упівців є не однозначним. Хтось їх вважає героями, а хтось зрадниками. Скажіть, будь ласка, як писати про УПА, щоб це не було занудно і в той же час не було провокацій ?
Спочатку треба розібратись в своєму ставленні до них. Бо очевидно, що немає єдиного ставлення, тому що діяльність УПА, її ідеологія сама по собі контроверсійна. Тому, відповідно, єдиного нейтрального ставлення ніколи не буде. Журналіст, який пише на цю тему, має бути свідомий того, що він входить на конфліктне поле. Я би радив спочатку працювати в жанрі мікроісторії, тобто розповідати конкретні історії з життя конкретних людей, пов'язаних з процесом УПА, наприклад. Або надрукувати документ і коментар до нього. Тобто не виходити на рівні узагальнення герої вони чи ні. Треба просто наповнювати нашу сферу, наш медіа-простір конкретними фактами. Писати про ті часи, про тих людей, про їхні мотиви, про їхні помилки, про їхні публікації, про вчинки. Причому, як про тих, хто воював в УПА, так і про людей, які з ними воювали. Бо у радянського керівництва була своя логіка, своя логіка також була і у польських партизанів, у польського цивільного населення, була своя логіка і у євреїв, у німців. Тому, відповідно, журналіст, який цікавиться історією, має спочатку зрозуміти для себе весь контекст і не виходити на рівень великих статей, текстів, які про все. Покищо, на мою думку, потрібна писати про конктерних людей, обставини, події, і тоді це принесе потенційну користь.