Суспільство

«За глум - не сльози. Тільки кров» : у Львові вшанували жертв Голодомору

Сьогодні, 24 листопада, вулицями Львова пройшла мовчазна хода пам’яті жертв геноциду українського народу

«Автономний Опір», який є організатором заходу, зібрав трохи більше півтисячі людей біля пам’ятника Степану Бандері. О 18:30 довгою колоною, у якій практично кожен тримав запалену свічку у лампадці, під супровід міліції народ рушив мовчазною ходою.

Попереду вони тримали банер з гаслом «За глум не сльози – тільки кров» та портретом українського політичного діяча, члена ОУН Миколи Лемика.

"Цим гаслом ми хочемо показати, що за будь-які знущання і утиски від нас можуть не чекати сліз, тому що за таке ми будемо платити кров’ю. Ми не збираємось терпіти цю несправедливість та «вседозволеність» з боку окремих осіб. Ми готові боротись за свої права і свободу, і за це ми готові заплатити високу кровну ціну. Тому що без боротьби будь-який народ приречений на вимирання. А боротися ми збираємося проти тих, хто влаштовує ці страшні геноциди у сьогоденні. Справедливою платнею за це ми вважаємо той вчинок, який зробив молодий Микола Лемик. У свій час він за голодомор на сході пристрелив радянського консула, котрий являвся агентом НКВС, зі словами на вустах: " За мільйони закатованих братів і сестер наших ", - розповідає активіст руху "Автономний Опір".

Рушивши вулицею Бандери до низу, учасники заходу звернули на вулицю Дорошенка, де і відбулась перша зупинка. Біля пам’ятника жертвам політрепресій з гаслами «Слава Україні – Героям слава» вони вшанували загиблих хвилиною мовчання та маленькою промовою. Звідти колона рушила до пам’ятника Тарасові Шевченку. Зупинившись  біля червоних лампадок у формі великого хреста, з віршем виступила поетеса Наталі Крісман. Далі до народу з закликом до самоорганізації звернувся учасник «Антономного Опору» :

«Жертвами більшовиків стали мільйони українців, росіян, казахів та представників інших національностей. Але неправильно шукати проблему тільки в одних окупантах. Якби тогочасні українці володіли хоча б якоюсь суспільною та колективною свідомістю, трагедії таких масштабів не сталося б.

Наші люди звикли перекидати свої проблеми на будь-кого іншого, але не на себе. Живучи під гнітом, вони все одно в будь-якому суспільному питанні чекали на милість «батюшки государя» або місцевого «баріна». Українці відівчились думати  та діяти. А була потрібна всього лише невелика самоорганізація та об’єднання. Скільки мільйонів українців терпіли голод ? Двадцять? Тридцять ? А скільки було тих чекістів, які у людей відбирали урожай ? А хто у людей забирав їжу ? Сталін ? Чи може керівники обкомів та райкомів особисто ? Цим займались такій ж самі українці, які отримали корочку і погони і які за пайок ладні були продати і рідну матір, і батьківщину, і весь свій народ. А сьогодні «пси системи», як тільки отримають наказ, відберуть у вас все, як у 32-ому році. Ми ненавидимо чиновників, але чекаємо, щоб ці добродії щось за нас робити.

Ми не любимо депутатів, але як вівці ідемо за них голосувати. Ми зневажаємо «ментів», але при будь-якій нагоді низько їм вклоняємось. Якщо подібне станеться сьогодні, українці знову будуть стадом бездумних баранів, яких знову тупо вестимуть на убой. Все, що нам зараз потрібно – це повірити в себе, самоорганізуватись, і тоді нам не тільки ніщо не буде страшно, але й ми побачимо, що нам непотрібні ні чиновники, ні депутати, ні «менти». І тоді ми разом зробимо те, чого не можемо робити поодинці. І тільки самоорганізація, братерство та солідарність дадуть нам можливість достойно жити у своїй країні. І ми будемо іти до цієї мети. Ми не здамося, не опустимо рук, і переможемо. Тому що майбутнє належить нам!».

Після цього учасники акції поклали лампадки зі свічками біля пам'ятника Шевченку та розійшлись.